(- Вибачите, Ваша Високість, але насправді Ви зовсім не диктатор Итуании, маленької європейської країни. І самої Итуании теж немає. Юрби шанувальників, військові паради, цей кабінет... - все це ми влаштували для експерименту. Ми вивчаємо психологію людини. Насправді, Ваша Високість, Ви - Эдвард Белчер. Ви живете в Нью-Йорку, на Лонг-Айленде. Настав час відправлятися додому, Эдди!)
Зворотний бік медалі

Дослідник, що розробляє сценарії експериментів, які могли б бути привабливими ще й з погляду етики, схожий на балансуючого канатохідця. Людина, що вірить у те, що заподіює комусь біль, або випробовує сильний соціальний тиск, що роблять, щоб подивитися, змінить він своя чи думка ні, може протягом якогось часу почувати себе «не у своїй тарілці». Подібні експерименти піднімають старий, як мир, питання: чи виправдують мети коштів, використані для їхнього досягнення? Чи можна виправдати обман людей, а іноді і їхньої прикрості тим, що в дослідника не було іншого способу проникнути в суть досліджуваних явищ?
У наші дні Університетська комісія з етики переглядає вимоги, пропоновані до соціально-психологічних досліджень, які можуть бути названі гуманними. Етичні принципи, розроблені Американською психологічною асоціацією (1981, 1992) і Психологічним суспільством Великобританії (1991), жадають від дослідників:
- Повідомляйте потенційним випробуваним стільки відомостей про експеримент, скільки потрібно для того, щоб їхня згода на участь в експерименті було згодою, заснованою на информированности.
- Будьте правдивими. Прибігайте до обману тільки тоді, коли це необхідно й виправдано значимістю вартою перед вами мети, а не для того, «щоб заручитися їхньою згодою на участь в експерименті».
- Захищайте людей від можливих шкідливих наслідків й істотного дискомфорту.
- Не розголошуйте інформацію про учасників експериментів.
- По закінченні експерименту надайте учасникам повну інформацію про нього, у тому числі й про обман, якщо такий мав місце. Виключення із цього правила становлять тільки ті випадки, коли інформація про результати може засмутити учасників - наприклад, якщо хтось зрозуміє, що був дурний або твердий.
Експериментатор повинен бути досить інформативним і делікатним, щоб після експерименту думка людей пр самих себе як мінімум не стала гірше того, котре було до експерименту. А ще краще віддячити учасників експерименту, наприклад розповісти їм що-небудь про природу психологічного дослідження. При поважному відношенні лише деякі учасники експериментів заперечують проти того, щоб їх обманювали (Epley & Huff, 1998; Kimmel, 1998). У захисників соціальної психології є всі підстави говорити про те, що професори, що влаштовують іспити й переекзаменування, нервують і засмучують своїх студентів значно сильніше, ніж нинішні дослідники - учасників своїх експериментів.