Ви бачите в центрі малюнка далматинського дога, що нюхає землю? Не маючи заздалегідь подання про те, що буде зображено, більшість людей не бачать його. Але коштує «концепції далматинського дога» з’явитися, як вона починає контролювати вашу інтерпретацію малюнка й робить це настільки активно, що стає важко не побачити собаку.
Так працює наше мислення. Читаючи ці слова, ви навіть не підозрювали, що одночасно дивитеся на свій ніс. Ваш розум блокує сприйняття того, що перебуває в поле вашого зору, якщо ви не були готові це сприйняти. Тенденція до упередженого судження про реальності, заснованому на наших очікуваннях, є принциповою особливістю людського мислення.
Класичний приклад залежності інтерпретації від думки - футбольний матч між командами Принстонского й Дартмутського університетів, що відбувся в 1951 р. (Hastorf & Cantril, 1954; Loy & Andrews, 1981). Поводження гравців по праву був названо неспортивним; матч виявився одним із самих грубих і самих брудних матчів в історії обох команд. Гравець команди Принстона, атакований декількома футболістами команди Дартмута, був змушений покинути поле з розбитим носом. Почалася бійка, у результаті якої багато гравців обох команд одержали травми. Загалом, гра проходила так, що її навряд чи можна назвати втіленням чемності, властивій Лізі плющачи. [Ліга плющачи (Ivy League) - група самих престижних приватних коледжів й університетів на північному сході США, відомих високим рівнем навчання й наукових досліджень. Назва пов’язане з тим, що за англійською традицією стіни університетів - членів Ліги - повиті плющем. - Примеч. ред.]
Незабаром після цього два психологи, по одному від кожної команди, у рамках експерименту по соціальній психології показали в обох кампусах відеозапис гри. Студенти виступали як дослідників-спостерігачів, що відзначали кожне порушення правил і його «автора». Однак їм не вдалося зберегти неупередженість. Студенти Принстона більше, ніж студенти Дартмута, були схильні вважати своїх товаришів жертвами агресії суперників і відзначили у два рази більше порушень, допущених ними, чим студенти Дартмута. Мораль: об’єктивна реальність існує, але ми завжди дивимося на неї через призму власних переконань і цінностей.
Оскільки вчені, незалежно від того, у якій галузі науки вони працюють, нерідко яють ту саму точку зору або належать до однієї й тій же культурі, їхнього затвердження можуть не викликати сумнівів. Те, що ми приймаємо як саме собою що розуміє, - загальні переконання, називані європейськими соціальними психологами нашими соціальними репрезентаціями (Augoustinos & Innes, 1990; Moscovici, 1988), - являють собою наші найважливіші, але найчастіше й самі невивчені переконання. Однак трапляється, що який-небудь «людина з боку» залучить до них наша увага.