Відбір присяжних

Оскільки присяжні - отличающиеся друг від друга індивіди, чи можуть юристи, що беруть участь у процесі, свідомо відібрати в журі людей, які будуть підтримувати їх? Якщо вірити юридичному фольклору, - так. Як відверто зізнався один президент Американської асоціації судових юристів, «завдяки їхній винятковій чутливості до найменших нюансів людського поводження від адвокатів-практиків не вислизають навіть ледь помітні натяки на упередженість або на нездатність прийняти належне рішення» (Bigam, 1977).
Пам’ятаючи про те, що наші судження про інші піддані помилкам, соціальні психологи сумніваються, що адвокати мають якийсь високочутливий прилад, якимсь «соціальним лічильником Гейгера». Приблизно в 6000 судових процесів, що щорічно проходять у США, і відбирати присяжних, і розробляти стратегію юристам допомагають консультанти (Gavzer, 1997). У декількох відомих процесах соціологи використали «науковий метод відбору присяжних», щоб допомогти адвокатам відсіяти тих, хто, швидше за все, не став би співчувати їх підзахисним. Широку популярність одержав процес над двома колишніми членами уряду президента Никсона, консерваторами Джоном Митчеллом і Морісом Стансом. Результати проведеного опитування показали: з погляду захисту, як присяжний «найменш бажаний ліберал, єврей і демократ, що читає The New-York Times або Post, належить до числа шанувальників Уолтера Кронкайта, цікавиться політикою й прекрасно знає всі обставини Уотергейта» (Zeisel & Diamond, 1976). З дев’яти перших процесів, присяжні для яких відбиралися на підставі «наукових» методів, захист виграла сім (Hans & Vidmar, 1981; Wrightman, 1978). Захисники О. Джей Симпсона при відборі присяжних теж вдалися до допомоги консультанта й виграли карний процес (Lafferty, 1994). Зустрівшись із журналістами відразу після винесення виправдувального вироку, керівник групи адвокатів Джонни Кохрэн першою справою подякував консультанта, що брав участь у відборі присяжних.
У наші дні багато практикуючих адвокатів користуються науковим методом формування журі присяжних і визначають із його допомогою питання, які дозволяють запобігти влученню в них людей, що предвзято ставляться до їхніх клієнтів, і більшість із них задоволені результатами (Gayoso et al., 1991; Moran et al., 1994). Коли суддя звертається до присяжних: «Якщо ви читали про цю справу щось таке, що може перешкодити вам бути об’єктивними, підніміть руки», - більшість присяжних відкрита не зізнаються у своїй упередженості. Щоб виявити упереджених, необхідно розпитати кожного. Наприклад, якщо суддя дозволяє адвокатові з’ясувати, як потенційні присяжні ставляться до наркотиків, в адвоката нерідко з’являється можливість уявити собі, який вирок вони можуть винести в справі про незаконне транспортування наркотиків (Moran et al., 1990). Точно так само й люди, які зізнаються в тім, що «не занадто довіряють психіатрам й їхнім діагнозам», швидше за все, не погодяться з лінією захисту, побудованої на неосудності підсудного (Cutler et al., 1992).