В.3. Багатство країни й благополуччя її громадян. (За даними Всесвітнього банку й Огляду світових цін за 1990-1991 р.). Суб’єктивний індекс благополуччя є кумулятивним показником щастя й задоволеності життям. (На абсцисі - середня кількість людей (у відсотках), що визнали себе, по-перше, «дуже щасливими» або «щасливими», за винятком тих (у відсотках), хто визнав себе «не дуже щасливими» або «нещасними», і, по-друге, що оцінили своє щастя 7 балами або вище, за винятком тих, хто оцінив його в 4 бали й нижче по 10-бальній шкалі). (Джерело: Ronald Inglehart, 1997, p. 62)

Якщо судити по суб’єктивному індексі благополуччя, краще бути ірландцем, чим болгарином. Але навряд чи істотно, який саме доход має людина - доход типового ірландця, бельгійця, норвежца або американця. Насправді ж в 1980-і рр. серед ірландців стабільно виявлялося більше людей, задоволених своїм життям, чим у Західній Німеччині, де среднедушевой доход в 2 рази вище (Inglehart, 1990). Однак, як уважають Эд Дайнер і його колеги, поняття «національне багатство» пов’язане із цивільними правами, грамотністю населення й значним періодом демократичного правління (Diener et al., 1995). Тому, щоб виявити «більше чисту» зв’язок між грішми й щастям, дослідники спробували відповістити на запитання, де й коли одночасно зі зростанням доходів людей зростало і їхнє благополуччя.

Счастливее чи богатые?

У таких бідних країнах, як Індія, де багато людей з доходами нижче прожиткового мінімуму, відносна матеріальна забезпеченість дійсно прогнозує більше благополуччя (Agryle, 1999). Як з моральної, так і з матеріальної точки зору краще належати до вищої касти, чим до нижчого. Однак у багатих країнах, там, де більшість населення має можливість задовольняти свої життєві потреби, багатство значить напрочуд мало. Як відзначає Рональд Инглхарт, у США, у Канаді й у Європі коефіцієнт кореляції між доходами й особистим щастям «не просто разюче малий, а пренебрежимо малий» (Inglehart, 1990, р. 242). Самі нещасні - це самі бедные. Але в життя забезпечених людей додаткові гроші не вносять принципових змін. Узагальнюючи результати власних досліджень такої проблеми, як щастя, Дэвид Ликкен пишуть: «Люди, які їздять на роботу в автобусах, надягши спецодяг, у середньому не менш щасливі, чим ті, хто їздить у власних “мерседесах”, облачившись у ділові костюми» (Lykken, 1999, р. 17).