Стереотип фізичної привабливості (Physical-attractiveness stereotype). Апріорна впевненість у тім, що гарні люди володіють також й іншими соціально бажаними якостями. Гарне не може бути поганим.
Стиль пояснення (Explanatory style). Звичний підхід до пояснення життєвих подій. Індивід, якому властивий негативний, песимістичний, депресивний стиль пояснення, приписує свої невдачі стабільним, глобальним і внутрішнім причинам.
Стійкість переконань (Belief perseverance). Стабільність споконвічних подань індивіда, що проявляється в тім, що навіть якщо основа його віри дискредитована, він продовжує наполягати на тому, чому його погляди могли бути вірними.
Теорія (Theory). Узагальнена сукупність принципів, на підставі яких пояснюють і прогнозують спостережувані явища.
Теорія атрибуції (Attribution theory). Сукупність подань про те, як люди пояснюють поводження навколишніх, зокрема, чи приписують вони його причини внутрішнім диспозиціям (особистісним якостям, мотивам або установкам) або зовнішнім, ситуативним обставинам.
Теорія привабливості як слідства винагороди (Reward theory of attraction). Теорія, відповідно до якої ми любимо тих, чиє поводження є для нас винагородою, або тих, кого ми асоціюємо з подіями, які ми сприймаємо як винагороди.
Теорія реалістичного групового конфлікту (Realistic group conflict theory). Теорія, відповідно до якої забобон є слідством конкурентної боротьби груп за обмежені ресурси.
Теорія самосприйняття (Self-perception theory). Теорія, відповідно до якої непевність у власних установках змушує нас дивитися на себе «з боку» очами навколишніх: ми придивляємося до свого поводження й до обставин, у яких воно проявляється.
Теорія соціального научения (Social learning theory). Теорія, відповідно до якої ми здобуваємо навички соціального поводження під впливом покарань і винагород, спостерігаючи за навколишніми й наслідуючи їм.
Теорія соціального обміну (Social-exchange theory). Теорія, відповідно до якої людські контакти являють собою якісь угоди, що укладають для мінімізації «витрат» індивіда й оптимізації його «винагород».
Тіснота (Crowding). Суб’єктивне відчуття людини, якому здається, що на його частку доводиться недостатньо простору.
Техніка «заманювання» (Low-ball technique). Тактика, до якої прибігають для того, щоб домогтися від людей згоди на що-небудь. Люди, що поступилися першому проханню, нерідко уступають і тоді, що коли звертається із проханням «підвищує планку». Люди, від яких відразу зажадали більших «витрат», менш схильні погоджуватися на них.