Індивідуальні особливості присяжних проявляються переважно в їхньому відношенні до специфічних аспектів процесу. Расові забобони проявляються тоді, коли справа «обтяжено расовими обставинами», гендер, зважаючи на все, дає про себе знати тільки при винесенні вироків по справах про зґвалтування й побиття жінок; переконаність у тім, що відповідальність лежить на людині, а не на корпорації, у якій він працює, - при розгляді позовів проти бізнесменів у зв’язку з виробничою травмою (Ellsworth & Mauro, 1998).
Всупереч захватам - і міркуванням етичного порядку - із приводу наукового підходу до відбору присяжних результати експериментів показують, що установки й особистісні якості останніх не завжди прогнозують вердикти. «Немає не тільки таких чарівних питань, які можна було б задати потенційним присяжним, але навіть і гарантії того, що, май ми такі питання, вони могли б виявити корисні кореляції між поводженням й установками або особистісними якостями», - застерігають Стивен Пенрод і Брайан Катлер (Penrod & Cutler, 1987). З ними погоджуються фахівці Майкл Сакс і Рейд Хасти: «Результати всіх досліджень без винятку дають підставу затверджувати, що вердикти присяжних у значно більшому ступені залежать від доказової бази, чим від їхніх індивідуальних особливостей» (Saks & Hastie, 1978, p. 68). Публічна клятва «судити по справедливості», що присяжні дають у залі суду, і інструкції судді, що призиває їх бути безсторонніми, зобов’язують присяжних дотримувати норм правосуддя, що й роблять більшість із них.
В експериментальних умовах особистісні якості й загальні установки присяжних проявляються тільки тоді, коли доказова база неоднозначна. Однак, як відзначають Гару Моран і його колеги, «хіба ви не привітали б науковий підхід до відбору присяжних, якби вам грозила страта, хоч вам і відомо, що він прогнозує поводження присяжних лише трішки надійніше, ніж ваш адвокат?»
І проте найбільше значення мають обставини справи, і в першу чергу - доказу й показань свідків. От як формулюють цю думку Сакс і Хасти: «Людське поводження наводить на думку про те, що, хоча всі ми, у тому числі й присяжні, - неповторні індивідуальності, розходження, що існують між нами, незначні в порівнянні з подібністю. Більше того, ситуації, з якими зіштовхуються люди, відрізняються друг від друга значно більше, ніж вони самі» (Saks & Hastie, 1978, p. 69).