Кэррол і його колеги пояснюють, яким образом дослідники, використовуючи сучасні дані, підтверджують наявність взаємозв’язку між статусом і здоров’ям. Найбільша тривалість життя відзначається в регіонах Шотландії з найменшою щільністю населення й найнижчим рівнем безробіття. У США тривалість життя корелює з рівнем доходу (життя бідняків і людей невисокого социоэкономического статусу частіше обривається передчасно). У сучасній Великобританії професійний статус корелює із тривалістю життя. Відповідно до результатів дослідження, що проводилося протягом 10 років за участю 17 350 державних службовців Великобританії, кількість смертей серед працівників управлінського апарата в 1,6 рази більше, а серед конторських службовців і робітників - відповідно в 2,2 й 2,7 рази більше, ніж серед керівників вищої ланки (Adler et al., 1993, 1994). Складається враження, що в різний час й у різних географічних крапках між статусом і здоров’ям існує цілком певна взаємозалежність.

Кореляція або причинно-наслідковий зв’язок?

Наведений вище приклад взаємозв’язку статусу й тривалості життя ілюструє найпоширенішу як серед аматорів, так і серед професіоналів помилку мислення: коли два фактори «ідуть рука об руку», як статус і стан здоров’я, важко не піддатися спокусі й не зробити висновок про те, що один є причиною іншого. Можна припустити, що статус якимсь образом захищає людину від того, що може заподіяти шкоду його здоров’ю. Або всі зовсім не так, і гарне здоров’я не слідство, а причина активності й успіху? Може бути, довгожителі встигають нагромадити більше грошей, і саме тому на їхніх могилах коштують більше дорогі надгробки? Кореляційне дослідження дозволяє нам зробити прогноз, але воно не може відповістити на запитання про те, чи викличе зміну одного параметра (наприклад, соціального статусу) зміна іншого параметра (наприклад, стану здоров’я).
Плутанина в тлумаченні кореляційної й причинно-наслідкової залежностей стає причиною багатьох позбавлених логіки міркувань, представлених на сторінках популярних психологічних видань. Розглянемо ще одну досить реальну кореляцію — між почуттям власного достоїнства й академічних успіхів. Діти з розвиненим почуттям власного достоїнства — це нерідко й діти, які добре вчаться. (Як й у будь-якому іншому випадку кореляції, цей приклад «можна розгорнути на 180°»: академічні успіхи ведуть до високої самоповаги.)