Феномен адаптації до певного рівня

Суть цього феномена полягає в тім, що сприйняття успіху, невдачі й такі почуття, як задоволеність і незадоволеність, відносні й залежать від того, що було в минулому. Якщо наші поточні досягнення нижче тих, які були в нас раніше, ми випробовуємо незадоволеність і фрустрацію; якщо ж сьогодні ми домагаємося більшого, ніж домагалися вчора, - ми задоволені й уважаємо себе успішними.

(- І все-таки я не розумію! - Чого отут розуміти, Люси? У житті завжди так: зльоти чергуються з падіннями.
- Але чому?! Чому в моєму житті повинні бути падіння?! Я хочу, що б їх не було! Мені потрібні тільки зльоти!
- Чому за одним зльотом не може випливати інший?! Ще більш високий?!
- Мені не потрібні ніякі падіння! Мені потрібні зльоти, зльоти й ще раз зльоти! - Ні, це вище моїх чинностей!)
Чи можна сподіватися на те, що Люси коли-небудь насититься «зльотами»? Ні, тому що це суперечить феномену адаптації до певного рівня

Однак, продовжуючи домагатися успіхів, ми незабаром звикаємо до них. Ті нейтральні події, які колись сприймалися як гарні, і ті, які взагалі не залучали уваги, нині сприймаються як депривация. Подібне трактування допомагає зрозуміти, чому, незважаючи на те що протягом декількох останніх десятиліть відбулися швидкий ріст його реальних доходів, середньостатистична людина не стала счастливее.
Многим з нас феномен адаптації до певного рівня знаком не понаслышке. Більше висока купівельна спроможність, більше помітні академічні успіхи й зрослий соціальний престиж прищеплюють смак до задоволень. Але дуже швидко вони перестають радувати. І тепер, щоб одержати задоволення, нам потрібно щось більше. Як писали у свій час Филип Брикман і Дональд Кемпбелл, «варто лише задуматися над задоволенням, що ми одержуємо від якого-небудь досягнення, як на зміну йому зрештою приходять нова байдужність і ще більш сильна тяга до більше значних досягнень» (Brickman & Campbell, 1971).

Соціальне порівняння

У главі 2 ми вже говорили про ту роль, що грає в нашому житті соціальне порівняння. Наша самооцінка залежить від того, з ким ми себе порівнюємо. Ми почуваємо себе безглуздими й незграбними тільки поруч із тими, хто кмітливий і спритний. Якщо один з бейсболістів підписав контракт на $10 мільйонів у рік, то його товариш по команді, що одержує $7 мільйонів, може випробовувати незадоволеність. (Еволюційні психологи думають, що чоловік прагне нагромадити й продемонструвати навколишньої більше ресурсів, чим є в інших чоловіків, по тій же самій причині, по які півні хизуються друг перед іншому своїм хвостовим оперенням: конкуренція за увагу представниць жіновий статі.) Неутолимая спрага розкоші є відбиття нашого прагнення порівнювати себе з тими, хто має більше нас: піднімаючись нагору по сходам багатства або успіху, ми переважно порівнюємо себе з тими, хто виявився на тім же щаблі, що й ми, або вище. Люди, що живуть у суспільствах, де великий розрив між бедными й дуже богатыми, і сравнивающие себе з останніми, випробовують почуття незадоволеності. Пропасти між бедными й богатыми поглибилася, відзначає Майкл Хагерти, і цим порозумівається, чому, незважаючи на зрослий достаток, щасливих людей більше не стало (Hagerty, 2000). Як правило, люди почувають себе більше щасливими тоді, коли доходи приблизно однакові й поруч мало людей, чиє фінансове становище незрівнянно краще їх власного.