Ефект посилання на себе ілюструє основний факт життя: у центрі нашого миру перебуває сприйняття нашого власного Я. Оскільки нам властиво бачити себе головною діючою особою, ми переоцінюємо ступінь націленості на нас поводження навколишніх. Нерідко ми вважаємо себе відповідальними за події, у яких грали лише другорядні ролі (Fenigstein, 1984). Оцінюючи дії або поводження інших людей, ми нерідко мимоволі порівнюємо їх із власними діями й поводженням (Dunning & Hayes, 1996). А якщо під час якої-небудь розмови ми почуємо, що хтось, що не бере участь у ньому, вимовив наше ім’я, наш «слуховой радар» миттєво перемикає наша увага зі співрозмовника на цю людину.
{Уявлювані можливі Я Опры Уинфри, у тому числі і Я-гладка, котрого вона смертельно боялася, Я-багата і Я-готова прийти рятуйте! стали для неї стимулами трудитися заради досягнення саме такого життя, до якій вона прагнула}
Тому що у фокусі нашого зору перебуває наша власна персона, ми охоче допускаємо, що й навколишні постійно зауважують й оцінюють нас. Томас Гилович і його колеги продемонстрували це, попросивши декількох студентів Корнеллского університету перед тим, як увійти в кімнату, у якій сиділи їхні товариші, надягти футболки з портретом Барри Манилоу (Gilovich et al., 2000). [Барри Манилоу - поп-співак, композитор, зірка естради 1970-х рр. Його пісні займали перші рядки в хітах-парадах, а практично кожна пластинка ставала платиновою. Свою кар’єру він почав з виступів у клубах із сумнівною репутацією.] Юнаки бентежилися, заходячи в кімнату, тому що думали, що вуж ніяк не менше половини приятелів помітять їх «убрання». Насправді ж на нього звернули увагу лише 23% тих, що зібралися. Цей «ефект загальної уваги» проявляється не тільки стосовно нашого вигадливого одягу або неохайної зачіски, але й стосовно нашої тривожності, дратівливості або схильностям: їх зауважує набагато менше число людей, чим ми думаємо. Гостро усвідомлюючи свої почуття, ми нерідко вважаємо, що вони очевидні й для інших, однак ця омана. Те ж саме справедливо й відносно наших промахів у присутності інших і публічних застережень. Те, через що ми болісно страждаємо, що оточують або взагалі не зауважують, або швидко забувають (Savitcky et al., 2001). Чим ми соромливіше, тим більше ми відчуваємо себе в усіх на очах (Vorauer & Ross, 1999).