Чи сприяє економічний ріст росту психологічного комфорту?

Чи стабільно щастя, пов’язане з багатством? Чи довго почували себе більше щасливими Фрэнк і Ширли Мэй Капачи, що виграли в 1998 р. у лотерею Powerball 195 мільйонів доларів? Швидше за все, не так довго, як їм здавалося спочатку. Як правило, переможцям лотерей їхні виграші приносять лише тимчасову радість (Brickman et al., 1978; Argyle, 1986). Як би сильним не був захват, зрештою ейфорія проходить. Точно так само люди, чий доход збільшився за минуле десятиліття, сьогодні почувають себе не більше щасливими, чим ті, з якими цього не відбулося (Diener et al., 1993). Як пише Ричард Райан, «період напіврозпаду подібної задоволеності дуже короткий» (Ryan, 1999).
Якщо людина не живе в оточенні багатіїв, його жалю із приводу свого примітивного існування теж можуть бути нетривалими. От що пише із цього приводу Роберт Франк:
«У молодості, відразу після закінчення коледжу, я, будучи волонтером Корпуса миру, працював у непальському селі. У моєму однокімнатному будинку не було ніяких зручностей - ні електрики, ні води, ні каналізації. Раціон місцевих жителів не відрізнявся розмаїтістю, і в ньому практично було відсутнє м’ясо. Хоча спочатку побутові умови й шокували мене, проте самим чудовим у моєму непальському досвіді було те, як швидко вони стали здаватися мені нормальними. Знадобилося яких-небудь кілька тижнів, щоб я перестав почувати свою ущербність. Воістину, одержуючи щомісячну стипендію в розмірі $40, я був богаче більшості жителів села й здавався собі цілком процвітаючою людиною. Подібне почуття знову повернулося до мене лише в останні роки» (Frank, 1996).
Якщо окрема людина, як правило, не почуває себе більше щасливим, коли в нього з’являється більше грошей, те, може бути, колективне щастя підтримується на досить високому рівні в періоди економічного підйому? Чи можна сказати, що сьогодні американці більше щасливі, чим в 1940 р., коли у двох з п’яти будинків не було душу або ванни, опалюватися доводилося вугіллям або дровами, а в 35% будинків не було каналізації (Bureau of the Census, 1994)? Або візьмемо 1957 р., коли економіст Джон Гэлбрайт назвав американське суспільство «Суспільством достатку». Среднедушевой річний доход відповідав нинішнім $9000. Сьогодні він перевищує $20 000. А це значить, що в порівнянні з 1957 р. нинішнє американське суспільство - «подвійно більше рясне»: на гроші сьогодні можна купити в 2 рази більше. Однак не все виявилися на підйомі: приплив відніс яхти далі, ніж човна, і великий диспаритет доходів свідчить про те, що суспільство боляче. Проте човна теж не стояли на місці. Сьогодні на один американця доводиться в 2 рази більше автомобілів, американці приблизно в 2 рази частіше бувають у ресторанах, а мікрохвильові печі, кольорові телевізори з більшими екранами й персональні комп’ютери є майже в кожному будинку. Що стосується іншої побутової техніки, то з 1960 по 1997 р.: