Але в цієї проблеми є й більше глибокий аспект: чи не підпадає сама страта під заборону американської Конституції як «жорстока й виняткова міра покарання»? У багатьох країнах страта скасована. Читачам у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, у країнах Східної Європи й у більшості країн Південної Америки відомо, що в їхніх країнах немає страти. У цих країнах, так само як й у США, суспільна думка схильне підтримувати переважну практику (Costanzo, 1997). Однак складається таке враження, що відношення до страти в США змінюється: в 1994 р. за страту висловлювалися 80% американців, в 2000 р. - тільки 66% (Jones, 2000). Після того як у зв’язку з відкриттям нових обставин у справах 13 присуджених до смерті жителів штату Іллінойс вони були виправдані, губернатор Джордж Райан увів мораторій на страту (Johnson, 2000).
У тім, що стосується покарання, американські суди завжди брали до уваги наступні аспекти: чи досить воно обґрунтовано, чи не виявилися при винесенні вироку расові забобони й чи зменшують «убивства на законних підставах» кількість «незаконних» убивств. Соціальні психологи вважають, що соціальні науки однозначно відповідають на ці питання (Costazo, 1997; Haney & Logan, 1994). Розглянемо страту як «фактор стримування». У тих штатах, де страта не скасована, кількість убивств не менше. Воно не зменшилося в тих штатах, де була уведена страта, і не збільшилося в ті, де неї скасували. Вчиняючи злочин у стані афекту, люди не думають про його наслідки (а альтернативою страти є довічний висновок без вдачі на дострокове звільнення). Більше того, смертний вирок виноситься нерівномірно (у Техасі в 40 разів частіше, ніж у Нью-Йорку) і переважно в тих випадках, коли підсудний занадто бідний, щоб оплатити послуги гарного адвоката (Economist, 2000). Проте Верховний суд продовжує вважати, що присяжні, наділені правом виносити смертні вироки, - репрезентативна вибірка однодумців і що «смертний вирок, без сумніву, є діючими коштами лякання».

Навіть отрешившись від гуманістичного аспекту проблеми, соціологи й соціальні психологи не можуть перестати дивуватися: із чим зв’язана подібна алогічна прихильність переконанням, що зберігають дбайливо, і інтуїтивним поданням, якщо факти спростовують їх? Чому б не перевірити ідеї нашої власної культури? І якщо вони одержать підтвердження - тим краще для них. А якщо зваляться під напором фактів, що спростовують, - тим гірше для них. Такі ідеали критичного мислення, які харчують і психологічну науку, і цивілізовану демократію.