У що «вірять» лемінги

Помилковий консенсус і помилкова унікальність

Нам, людям, властив одна досить цікава якість - ми схильні розширювати наш Я-образ, переоцінюючи або недооцінюючи те, якою мірою інші думають і діють так само, як ми. Цей феномен називається ефектом помилкового консенсусу. Коли мова йде про яку-небудь думку, ми знаходимо підтримку своєї позиції, переоцінюючи ступінь згоди з нами навколишніх (Krueger & Clement, 1994; Marx & Miller, 1987; Mullen & Goethals, 1990). Якщо ми підтримуємо ідею проведення референдуму в Канаді або Національній партії Нової Зеландії, то схильні перебільшувати кількість своїх однодумців (Babad et al., 1992; Koestner, 1993).

Роблячи дурний учинок або демонструючи нездатність...

Створення перешкод самому собі

Нерідко люди самі підривають власні шанси на успіх, створюючи перешкоди, які роблять його менш імовірним. Вони далекі від думки про свідоме саморуйнування й, як правило, поводяться так з метою самозахисту (Arkin et al., 1986; Baumeister & Scher, 1988; Rhodewalt, 1987). «Ніякий я не невдаха. І все було б у повному порядку, якби не одне “але”».
Чому люди самі заважають собі подібним пораженством? Згадаєте, з якою готовністю ми кидаємося на захист власного іміджу, коли приписуємо свої невдачі зовнішнім обставинам. Ви можете зрозуміти, чому люди, боячись невдачі, проте здатні самі заважати собі: провести півночі напередодні...

Самопрезентація, що створює бажане враження, - дуже тонка матерія. Люди хочуть, щоб їх уважали не тільки здатними, але й скромними, і чесними (Carlson & Shovar, 1983). Скромність провадить гарне враження, а безпричинні хвастощі - погане (Forsyth et al., 1981; Holtgraves & Srull, 1989; Schlenker & Leary, 1982). Цим і порозумівається походження такого феномена, як удавана скромність: у глибині душі ми нерідко оцінюємо себе вище, ніж на людях (Miller & Schlenker, 1985). Але якщо ми дійсно зробили щось гарне й це всім очевидно, фальшиві переконування начебто «Подумаєш! Не про що говорити!» можуть сприйматися як прояв напускної смиренності. Щоб зробити гарне враження...

Легкість, з якої ми приписуємо людям ті або інші якості, гідна замилування. Джеймс Ульман, проводячи експерименти в Нью-Йоркському університеті, просив студентів запам’ятовувати різні фрази, у тому числі й таку: «Бібліотекар переносить через дорогу покупки літньої дами». При цьому студенти відразу ж крім власної волі й підсвідомо робили висновок про особистісну якість. Коли пізніше експериментатор допомагав їм згадати цю пропозицію, найціннішим ключовим словом виявилося не слово «книги» (підказка, пов’язана з бібліотекарем) і не слово «сумки» (натяк на покупки), а «схильний до допомоги» - передбачувана риса, що, здається мені, і ви теж мимоволі приписали бібліотекареві.

Точка зору й усвідомлення ситуації

Розходження між діючою особою й спостерігачем. На думку теоретиків атрибуції, ми по-різному сприймаємо власне поводження й поводження навколишніх (Jones & Nisbett, 1971; Jones, 1976). Коли ми самі діємо, нашою увагою управляє навколишнє оточення. Коли ж ми спостерігаємо за діями інших людей, у центрі нашої уваги виявляються саме вони, ці «діючі особи», а ситуація стає щодо невидимої. Провівши аналогію зі сприйняттям «фігура-тло», можна сказати, що здійснююча та або інша дія людин — це фігура, що виділяється на тлі навколишньої його обстановки. Тому він і сприймається як причина всього що відбувається. Припустивши, що ця теорія...

Є люди, чия увага в більшості ситуацій зосереджено на них самих. В експериментах вони (тобто люди, які погоджуються з такими затвердженнями, як «Звичайно я уважний до того, що відбувається в мене в душі» ) поводяться так само, як люди, увага яких зосереджене на власному зображенні в дзеркалі (Carver & Scheier, 1978). Наприклад, ті, чиє увага зосереджена на самих собі - або епізодично, під час експерименту, або тому що вони взагалі належать до категорії індивідуумів, що усвідомлюють себе,, - бачать себе переважно так само, як спостерігачі, тобто з боку: вони пояснюють своє поводження в першу чергу своїми особистісними якостями й лише...

Проблема великим планом. Стійкість переконань і дилема Монти Холу
Розглянемо дилему, названу на честь ведучого телегри «Давайте укладемо угоду» і представляющую собою варіант двухстадийного процесу прийняття рішень, що включає вибір: твердо дотримуватися первісної думки або змінити його й зробити інший хід.
«Уявіть собі, що ви берете участь у телегрі й вам має бути вибрати один із трьох дверей. За одними дверима - автомобіль, за двома іншими - кози. Ви вибираєте двері, наприклад двері № 1, і ведучий, що знає, що ховається за кожними дверима, відкриває іншу, допустимо, двері № 3, за якої - коза. Потім він говорить вам:...

{На відміну від фотографій спогаду, витягнуті з банку пам’яті, реконструюються}

Те, яким образом ми використаємо доступність евристики, підкреслює базовий принцип соціального мислення: люди повільно переходять від загального до частки, але швидко - від реального випадку до загальноприйнятих істин. Не доводиться дивуватися тому, що, наслухавшись і начитавшись усіляких історій про зґвалтування, пограбування й побиття, 9 канадців з 10 переоцінюють - і, як правило, досить істотно, - відсоток злочинів, зроблених із застосуванням насильства (Doob & Roberts, 1988).

Доступність евристики пояснюють, чому дотепні анекдоти нерідко стають більше переконливими доказами, чим статистична інформація, і чому сприйманий ризик нерідко зовсім не відповідає реальним ризикам (Allison et al., 1992). Оскільки більшість із нас надовго запам’ятовують кадри,...