Освіта присяжних

Чи можна сказати, що присяжні критично оцінюють показання свідків? Чи підказує їм їхня інтуїція, як обставини, при яких проводилося впізнання, впливають на його надійність? Що їм відомо про самовпевненість свідків і про те, чи можна приймати неї в розрахунок? Чи знають вони про те, як впливають на пам’ять «навідні» питання, які задавалися в ході слідства, стрес, отриманий під час події, час, що пройшов між ним й інтерв’ю, расова приналежність підозрюваного й те, наскільки точні або невизначені спогади про різні деталі події? Результати досліджень, проведених у Канаді, Великобританії й у США, дають підстави говорити, що присяжні недооцінюють...

Дотримання цих правил, що не вимагають ніяких додаткових витрат, робить упізнання, проведені в поліції, схожими на грамотно проведені експерименти. У них є контрольна група - ряд осіб, серед яких немає підозрюваного, або ряд осіб, у якому лжесвідки намагаються «обчислити» підозрюваного, керуючись тільки його загальним описом. Є й експериментатор, що неупереджено ставиться до гіпотези (офіцер поліції, не знаючий, хто саме підозрюється). Питання сформульовані заздалегідь і нейтральні, вони ні в якій мері не вимагають певної відповіді (із самої процедури не треба, що підозрюваний перебуває серед тих, кого пред’являють для впізнання). Подібні процедури забороняють до суду які б те не були коментарі, що...

Мінімізація помилок при впізнанні

Підбор учасників упізнання, що проводиться в поліції, впливає на його результати, про що свідчить справу Рона Шэтфорда (Doob & Kirshenbaum, 1973). Після того як у пригороді Торонто був пограбований універсальний магазин, касирка, оказавшаяся свідком цієї події, змогла пригадати тільки, що «на грабіжнику не було краватки, що він був дуже акуратно одягнений і виглядав досить привабливо». Коли поліцейські поставили «привабливого» Шэтфорда в один ряд з 11 зовсім не привабливими чоловіками, кожний з яких при цьому був у краватці, касирка без праці «довідалася» у ньому грабіжника. Дійсний грабіжник універсаму зізнався у вчиненому тільки послу того, як...

Пред’явлення свідкам занадто великої кількості поліцейських фотографій також знижує точність наступного впізнання підозрюваного (Brigham & Cairns, 1988). Помилки найбільш імовірні, якщо свідок починає міркувати й аналітично порівнювати обличчя. Більше надійні автоматичні впізнання, які відбуваються без зусилля. «Те саме» особа просто «спливає» перед очами, і всі (Dunning & Stern, 1994).

Спогаду свідків будуть найбільш повними, якщо інтерв’юер активізує їхня пам’ять, попросивши реконструювати обстановку, у якій відбулася подія. Допоможе їм жваво уявити собі місце дії й свої думки й почуття в той момент. Навіть демонстрація фотографій, зроблених на місці злочину, наприклад фотографія розрахункового вузла, на якій відбитий людина, що коштує на тім самому місці, на якому стояла пограбована касирка, може сприяти безпомилковим спогадам (Cutler & Penrod, 1988). Не перебиваючи свідка й надавши йому необмежений час для того, щоб він міг розповісти про усім, що приходить йому в голову, інтерв’юер потім «підстьобує» його пам’ять питаннями, що змушують згадати деталі («У його голосі...

Дженнифер Томпсон, Північна Каліфорнія, США

В 1995 р., через 11 років після того, як я вперше пізнала в Коттоне свого ґвалтівника, мене запитали, чи згодні я на аналіз крові на ДНК, результат якого може підтвердити або спростувати обвинувачення в зґвалтуванні. Я погодилася, тому що знала, що мене зґвалтував Рональд Коттон і що результати аналізу тільки підтвердять це. Аналіз повинен покласти кінець всім подальшим апеляціям Коттона.
Я ніколи не забуду того дня, коли довідалася результати аналізу. Я була у своїй кухні, коли детектив й окружний прокурор сказали мені: «Рональд Коттон не насилував вас. Вас зґвалтував Бобби Пул». Ці слова вразили мене, як грім серед ясного...

Проблема великим планом. Я була впевнена - і помилялася
Ішов 1984 рік. Мені було 22 року, я відмінно вчилася в коледжі, і мене очікувало блискуче майбутнє. Один раз уночі хтось увірвався в мою квартиру, приставив до мого горла ніж і зґвалтував мене.
У ту страшну ніч я заприсягла собі в тім, що, якщо Богові буде завгодно зберегти мені життя, я зроблю все, що в моїх чинностях, для того щоб мій ґвалтівник був пійманий і зазнав кари. Я перестала думати про своє тіло й зосередилася на тім, щоб якнайдетальніше, аж до дрібних деталей, запам’ятати його. Я уважно вивчала його...

Б.4. Упевненість свідків (по їхніх спогадах) після одержання підтверджуючого або зворотного зв’язку, що спростовує (експеримент 2). Зверніть увагу на те, що зворотний зв’язок зробив не менший вплив на тих випробуваних, які не визнали цього факту. (Джерело: Wells & Bradfield, 1998)

Уроки цих експериментів важливі не тільки для розуміння поводження присяжних. Вони ще раз підтверджують необхідність соціально-психологічних досліджень. Як багаторазово переконувалися соціальні психологи - згадаєте експерименти, у яких Милгрэм вивчав підпорядкування, - якщо просто запитувати людей про те, як вони надійдуть, або просити їх пояснити свої вчинки, імовірність невірних відповідей велика. Прав був Бенджамин Франклін: «Сутужніше всього піддаються зовнішньому впливу три...

Той факт, що на їхні судження було зроблене вплив, не був очевидним для всіх випробуваних. Але що це дійсно так, свідчить другий разючий результат експерименту: коли в студентів запитали, чи вплинув зворотний зв’язок на їхні відповіді, більшість (58%) відповіли негативно. У цілому ті, хто вважав, що не піддалися впливу зворотного зв’язку, піддалися їй нітрохи не менше, ніж ті, хто визнав цей факт (мал. Б.4).